Озеро Турківський "Кар'єр"
Блакитна "лагуна" озеро Турківський "Кар'єр"
Загублене серед львівських Карпат маленьке Місто, столиця Бойківщини, місто дерев’яних церков, величних споруд та синагоги-фортеці, тихе і затишне, без лишнього гаміру… а також маловідомий Кам’яний турківський кар’єр.
Місто Турка безумовно заслуговує на вашу увагу!!!
Кам’яний кар’єр називають Блакитним озером через його красивий колір. Кар’єр розташований у підніжжя невисокої гори Кичера (881м.) із висоти виглядає не менш чарівно, ніж зблизька. Найкраще їхати у Турку на кар’єр у теплу сонячну погоду – тоді водойма має насичений блакитний колір. А взимку гарно замерзає, коли сніг обвисає на схилах гори. Неподалік озера взимку працює гірськолижний спуск для любителів та професіоналів.
Купатися у кар’єрі заборонено, тому що він глибокий (до 20 м) та небезпечний. Таким є рішенням виконавчого комітету Турківської міської ради від 11.06.2020 року.
Та всеодно, тут ви відпочинете на березі, зробите красиві фотографії на кілька сотень лайків....
Крім більшого озера, вище є менше озерце. Воно мілке і тут повно жаб з їхніми концертами у акустичному котловані. Вийшовши на гору, розкриваються прекрасні краєвиди, особливу зранку, коли в улоговинах лежать тумани. Можна пройти дорогою, що веде через вершину, в бік Прислопа, Яблуньки, або Завалини і ознайомитися з древньою бойківською архітектурою. Назбирати лікарських трав, ягід та грибів (за вершиною нижче є ліс). Тут, поки що, відсутній борщівник Сосновського. Взагалі, тут прекрасно.
Ви зможете емоційно перезавантажитися, заспокоїти свої нерви і поправити душевне здоров’я, здалека від міської метушні та труднощів, і на лоні зеленої природи користатись золотим сонцем, запашним повітрям, познайомитись із флорою та фаукою та насолодитися хвилями чудесного озера.
ТИШИНА зробить своє!?!
А свою подорож до кар’єру можна продовжити прогулянкою у Місто Турка, де розташовані бойківські дерев’яні церкви, культові споруди, музей "Бойківщини" та інші цікаві заклади!
Історія кар'єру:
В період Польщі тут також видобували камінь і будували наше місто. Старші люди кажуть, що гору називали "Гора Бліца" на честь власника кар'єру!
"До 1960 кар'єр перебував у складі Турківського райпромкомбінату. У 1960 році ставши самостійною одиницею у Турці розпочав роботу механізований кам’яний кар’єр, що постачає підприємствам області будівельне каміння і щебінь та забезпечує потреби самого Місто Турка. Кам’яний кар’єр оснащений новою потужною технікою, має свою електростанцію. Для кращого транспортування продукції кар’єру до нього підведено залізницю. На кар’єрі працює добре згуртований робітничий колектив, який бореться за зростання його економічних показників. У 1966 році тут добувалось близько 20 тис. кубометрів будівельного каменю і 40 тис. кубометрів щебеню.
Начальником Турківського кар’єру був Михайло Гутяк.
Серед працівників: І. Г. Сіданича нагороджений орденом «Знак пошани»-бурильник, П. П. Марковича - забійник, Р. Й. Скольського - електрозварювальника, О. М. Слєпов —підривник", Височанський Л.Н.- бурильник, підривник, М.Р.Павлик- інженер-енергетик (в підпорядкуванні мав 5-6 електриків).
Чекаємо на Вас!
GPS: 49.155216,23.010741
Спогади минулих літ:
Віталій Павлик
"Мій батько працював в Турківському кар'єрі довгий час інженером-енергетиком..! Колись кар'єр працював у дві зміни ( працювали " дробілки " ).. Видобуток та подрібнення каміння в той час , робилися на всю потужність та з великою продуктивністю . Були такі часи , пригадую , коли дзвонили за ним серед ночі , так як світло пропадало , підстанцію вибивало , мотори горіли ( дощ - не дощ , сніг - не сніг ) і він ішов ( пішки ) , і робив..!!! Були часи.., все не розкажеш... !!!"
Віктор Саварин
"Колись тут працював мій батько. Робота була важкою, а тому завжди страшив нас з братом: «Не будете вчитися, будете лупати каміння в скалі як ваш втиць». Перший раз я попав в кар’єр десь на початку 70-хх. Я прийшов в гості до свого шкільного товариша, Бориса Крижанівського, з котрим сиділи за одною партою і ми подалися на прогулянку до кар’єру. Вражала глибина котловану, де зараз озеро. На дно вела дорога і тут стояв бульдозер та самоскид. Ми лазили по брилах каміння і котили їх згори донизу. Одного разу з під брил вискочив заєць.
Цікаво було ходити спостерігати, як самоскиди вивантажували каміння у дробівку, а потім його вантажили у самоскиди і розвозили, куди було потрібно. Гуркіт стояв неймовірний. З часом тут почали монтувати ескалатори, а коли прийшло «нове життя» – все зупинилося і зникло. Сказали, що місцевий камінь неякісний і з часом перетворюється на болото, хоча брили цього каміння стоять і по сьогоднішній день.
П.Р.Скольський, котрий працював тут зварювальником, жив по сусідству і показував трюк молотобійця: цілування молота. Треба було взяти в руку важкий молот, зробити ним мах назовні і зупинити перед губами. Це вимагало неабиякої техніки, бо можна було залишитися без передніх зубів і з розквашеними губами, або ж вивихнути руку.
Попід грою йшла втоптана стежка. Нею ходили люди з Прислопа в Турку, а наші ходили по гриби. В дитинстві мати випасала тут худобу і було трохи лісу."
"В кар'єрі працювали два мої братів - Роман та Іван Криваничі і майже з півсередньоі Турки хлопців після армії. Як зривали камінь ,то стіни дрижали в хатах не те, що вікна.
Були відведені години для зривання каменю. Діти і дорослі пасли попід кар'єр худобу, кози. Там вирувало життя - шуміла дробілка, стогнали навантажені каменем , щебенем машини.
Часто з мамою або татом носила братам обід в кар'єр. Цікаво було!"
